ВАС ВІТАЄ РОМЕНСЬКИЙ МІЖШКІЛЬНИЙ РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР РМР
Невід’ємними складовими виховної роботи в РМЦ РМР є формування загальнолюдських моральних цінностей, як основи виховання громадянина демократичного суспільства та забезпечення фізичного й психічного здоров’я учнів.
МНВК, працюючи спільно із загальноосвітніми закладами міста, організовує контроль за станом відвідування занять та станом дисципліни учнів. Адміністрація закладу забезпечує:
чергування вчителів;
потижневий контроль адміністрацією стану відвідування учнями занять;
ведення банку даних по обліку відсутніх учнів;
аналіз стану відвідування та поведінки учнів з подальшим обговоренням на нараді при директорові;
залучення батьків учнів до проведення профілактичних та корекційних заходів з учнями, які систематично пропускають заняття без поважних причин, мають низький рівень навчальних досягнень і схильність до девіантної поведінки.
Дуже актуальним для РМЦ РМР є питання охорони життя і здоров’я учасників навчально-виховного процесу. На виконання Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про пожежну безпеку» і законодавства про освіту, в закладі проводяться:
місячники знань з охорони праці та безпеки життєдіяльності, постійні інструктажі з техніки безпеки учнів при роботі зі спеціальним обладнанням, яке використовується у навчальному процесі;
тижні безпеки дорожнього руху;
акції «Молодь за здорове майбутнє»,
дні Цивільної оборони в РМЦ РМР.
Важливим аспектом у здійсненні профільного навчання є формування творчої особистості, розвиток креативних здібностей учнів. Тому позаурочні виховні заходи у РМЦ РМР покликані сприяти якомога повнішій та різнобічнішій самореалізації учнів, втіленню їхніх фантазій у власній творчості. Саме з такою метою організовуються:
цикл виставок-презентацій творчих робіт учнів в рамках проведення тижнів професій;
конкурс на кращу рекламу своєї професії.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ БЕСІД З ПИТАНЬ УНИКНЕННЯ ВРАЖЕННЯ МІНАМИ
Методичні рекомендації щодо проведення бесід з учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань уникнення враження мінами і вибухонебезпечними предметами.
Міни і вибухонебезпечні предмети забрали і скалічили безліч людських життів. Цей жах триває і зараз.
8-го грудня 2005-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН прийнята резолюція № A/RES/60/97, в якій висловлюється глибока стурбованість і занепокоєність масштабними гуманітарними проблемами, викликаними наявністю цієї грізної зброї – мін і вибухонебезпечних пережитків війн і військових конфліктів. У даній резолюції підкреслюється необхідність посилення уваги з боку держав, котрі зіштовхуються з мінної загрозою, а також проводиться відвертий заклик до країн, громадських і не урядових організацій з метою запобігання подальшого використання мін та інших аналогічних небезпечних вибухових пристроїв.
4 квітня офіційно проголошено Міжнародним днем просвіти з питань мінної небезпеки і допомоги в діяльності, пов’язаної з розмінуванням. Небезпека, яку несе в собі використання цього виду озброєнь, має більш серйозні і більш тривалі соціально-економічні наслідки як для мирного населення держав, де є проблема мін і замінованих об’єктів, минулих наслідків військових конфліктів, так і для тих, хто використовує цю зброю у своєму арсеналі.
Декілька загиблих щороку – трагічна реальність. Гинуть дорослі, намагаючись здати небезпечну знахідку до пункту прийому металобрухту або при спробі розібрати пристрій з метою отримати вибухову речовину; гинуть діти, які з цікавості підкладають боєприпаси у багаття.
Натрапити на небезпечну «іграшку» можна практично скрізь: у лісі, у старому окопі, на свіжозораному полі, на власному городі й навіть на вулицях міст. І якщо вибухові пристрої серійного зразка легко розпізнати за зовнішнім виглядом і діяти відповідно до ситуації, то саморобну вибухівку, що може з’явитися на вулицях міст і селищ, розпізнати набагато складніше. Небезпека терористичних актів, від яких не застрахована жодна країна світу, робить питання поводження із невідомими, залишеними без догляду речами украй актуальним.
Фахівці цивільного захисту рекомендують вчителям і батькам обов’язково проводити з дітьми бесіди щодо поводження з невідомими предметами і пристроями.
Під вибухонебезпечними предметами слід розуміти будь-які пристрої, засоби, підозрілі предмети, що здатні за певних умов вибухати.
До вибухонебезпечних предметів належать:
вибухові речовини
💣хімічні з'єднання або суміші, здатні під впливом певних зовнішніх дій (нагрівання, удар, тертя, вибух іншого вибухового пристрою) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням великої кількості енергії і утворенням газів.
боєприпаси
💣вироби військової техніки одноразового вживання, призначені для враження живої сили супротивника. До боєприпасів належать:
💣 бойові частки ракет;
💣авіаційні бомби;
💣артилерійські боєприпаси (снаряди, міни);
💣інженерні боєприпаси (протитанкові і протипіхотні міни);
💣ручні гранати;
💣стрілецькі боєприпаси (набої до пістолетів, карабінів, автоматів тощо);
піротехнічні засоби:
💣патрони (сигнальні, освітлювальні, імітаційні, спеціальні);
💣вибухові пакети;
💣петарди;
💣ракети (освітлювальні, сигнальні);
💣гранати;
💣димові шашки.
саморобні вибухові пристрої
💣пристрої, в яких застосований хоча б один елемент конструкції саморобного виготовлення:
💣саморобні міни-пастки;
💣міни-сюрпризи, що імітують предмети домашнього побуту, дитячі іграшки або речі, що привертають увагу.
Зазвичай, при знаходженні серійних мін, снарядів, гранат дорослі негайно викликають фахівців, які огороджують район і знешкоджують небезпечні знахідки. Інша справа – діти. Природна цікавість спонукає їх до небезпечний експериментів. Діти підкладають боєприпаси у багаття, випробують їх на міцність ударами, намагаються розібрати, приносять додому, у двір, до школи. Тому так важливо пояснити учням наслідки подібних дій, навчити правилам поведінки у таких ситуаціях.
У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою ЗАБОРОНЕНО:
наближатися до предмета;
пересувати його або брати до рук;
розряджати, кидати, вдаряти по ньому;
розпалювати поряд багаття або кидати до нього предмет;
приносити предмет додому, у табір, до школи.
Необхідно негайно повідомити міліцію або дорослих про знахідку!
Земля таїть багато небезпечних знахідок, на які можна натрапити під час прогулянок лісом, походів і стати їх жертвами, навіть, не підозрюючи про це. Ніхто не може гарантувати, що у землі під багаттям, розкладеним на лісовій галявині, немає снарядів часів війни.
Під час прогулянок в лісі або в туристичному поході:
ретельно вибирати місце для багаття. Воно повинно бути на достатній відстані від траншей і окопів, що залишилися з війни;
перед розведенням багаття в радіусі п'яти метрів перевірити ґрунт на наявність вибухонебезпечних предметів щупом (або обережно зняти лопатою верхній шар ґрунту, перекопати землю на глибину 40-50 см);
користуватися старими багаттями не завжди безпечно, адже там можуть виявитися підкинуті військові «трофеї» або такі, що не вибухнули;
у жодному випадку не підходити до знайдених багать, що горять (особливо вночі). В цьому багатті може виявитися предмет, що може вибухнути.
Практично всі вибухові речовини чутливі до механічних дій і нагрівання. Поводження з ними вимагає граничної уваги і обережності.
Слід пам’ятати, що розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовлені фахівці-сапери, допущені до цього виду робіт.
Однією з серйозних загроз сучасного суспільства є тероризм. Майже щоденно здійснюються терористичні акти, унаслідок яких гинуть люди. Більшість цих злочинів здійснюються з використанням вибухових пристроїв. Нерідко це саморобні, нестандартні пристрої, що їх складно виявити, знешкодити або ліквідувати. Злочинці зазвичай поміщають їх в звичайні портфелі, сумки, банки, пакунки і потім залишають у багатолюдних місцях. У такому разі важко відрізнити сумку з вибухівкою від такої ж сумки, залишеної забудькуватим пасажиром у громадському транспорті. Часто такі міни-пастки мають досить привабливий вигляд. Відомі випадки застосування їх у авторучках, мобільних телефонах, гаманцях, дитячих іграшках.
Тому бездоглядні предмети в транспорті, кінотеатрі, магазині, на вокзалі тощо вимагають особливої уваги.
Є декілька ознак, що дозволяють припустити, що маємо справу з вибуховим пристроєм.
Слід звертати увагу на:
припарковані біля будівель автомашини, власник яких невідомий або державні номери якої не знайомі мешканцям, а також коли автомобіль давно непорушно припаркований;
наявність у знайденому механізмі антени або приєднаних до нього дротів;
звуки, що лунають від предмету (цокання годинника, сигнали через певний проміжок часу), мигтіння індикаторної лампочки;
наявність джерел живлення на механізмі або поряд з ним (батарейки, акумулятори тощо);
наявність розтяжки дротів або дротів, що тягнуться від механізму на велику відстань.
Якщо знайдений предмет видається підозрілим, потрібно повідомити про нього працівників міліції чи ДСНС.
Якщо знайдено забуту річ у громадському транспорті, доречно опитати людей, які знаходяться поряд. Бажано встановити, кому річ належить або хто міг її залишити. Якщо господаря встановити не вдається, потрібно негайно повідомити про знахідку водія (кондуктора).
У разі знаходження підозрілого предмета у під'їзді будинку, потрібно опитати сусідів, можливо, він належить їм. У разі неможливості встановити власника – негайно повідомити про знахідку до найближчого відділення міліції, до військкомату, органів місцевого самоврядування, підрозділу ДСНС за телефоном «101».
Якщо підозрілий предмет знайдено в установі, потрібно негайно повідомити про знахідку адміністрацію.
У разі знаходженні вибухонебезпечного пристрою:
Негайно повідомити чергові служби органів внутрішніх справ, цивільного захисту;
Не підходити до предмету, не торкатися і не пересувати його, не допускати до знахідки інших людей;
Припинити всі види робіт в районі виявлення вибухонебезпечного предмету.
Не користуватися засобами радіозв’язку, мобільними телефонами (вони можуть спровокувати вибух).
Дочекатися прибуття фахівців; вказати місце знахідки та повідомити час її виявлення.
У випадку, коли в будинку знайдено вибуховий пристрій й здійснюється евакуація:
одягніть одяг з довгими рукавами, щільні брюки і взуття на товстій підошві (це може захистити від осколків скла);
візьміть документи (паспорт, свідоцтво про народження дітей тощо), гроші;
під час евакуації слідуйте маршрутом, вказаним органами, що проводять евакуацію. Не намагайтеся скоротити шлях, тому що деякі райони або зони можуть бути закриті для пересування;
тримайтеся подалі від обірваних ліній енергопостачання.
Якщо будинок (квартира) опинилися поблизу епіцентру вибуху:
обережно обійдіть всі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів і т.п. У темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки - користуйтеся ліхтариком;
негайно вимкніть всі електроприлади, перекрийте газ, воду;
з безпечного місця зателефонуйте рідним та близьким і стисло повідомте про своє місцезнаходження, самопочуття;
перевірте, чи потребують допомоги сусіди.
Опинившись поблизу вибуху, стримайте свою цікавість і не намагайтеся наблизитись до епіцентру, щоб розгледіти або допомогти рятівникам. Найкраще, що можна зробити – залишити небезпечне місце. До того ж варто знати, що зловмисники часто встановлюють вибухові пристрої парами, щоб, через деякий час після вибуху першої з них, пролунав другий вибух. Зловмисники розраховують на те, що після першого вибуху на його місці зберуться люди, у тому числі й представники силових структур, і при повторному вибуху жертв буде набагато більше.
Отож:
не слід робити самостійно жодних маніпуляцій із знахідками або підозрілими предметами, що можуть виявитися вибуховими пристроями;
виявивши річ без господаря, треба звернутися до працівника міліції або іншого посадовця; не можна торкатися знахідки;
не користуйтеся мобільним та радіозв’язком поблизу підозрілої знахідки.
Для поштової кореспонденції з пластиковою міною характерна надмірна товщина, пружність, вага не менше 50 г і ретельна упаковка. На конверті можуть бути різні плями, проколи, можливий специфічний запах. Повинно насторожити настирне бажання вручити лист неодмінно в руки адресата і надписи на кшталт: «розкрити тільки особисто», «особисто в руки», «секретно» і т.п. Підозрілий лист не можна відкривати, згинати, нагрівати або опускати у воду.
Поради керівнику навчального закладу:
Останнім часом почастішали випадки телефонних повідомлень про замінування приміщень та виявлення підозрілих предметів, що можуть виявитися вибуховими пристроями.
На такий випадок пропонуємо заходи попереджувального характеру:
посилити пропускний режиму при вході і в'їзді на територію закладу, пильнувати системи сигналізації і відеоспостереження;
проводити обходи території закладу і періодичну перевірку складських приміщень на предмет своєчасного виявлення вибухових пристроїв або підозрілих предметів;
організувати проведення спільних із працівниками цивільного захисту, правоохоронних органів інструктажів і практичних занять з питань дій у разі загрози або виникнення надзвичайних подій.
У разі виявлення підозрілого предмета працівниками навчального закладу чи учнями потрібно негайно повідомити правоохоронні органи, територіальні органи управління з питань цивільного захисту.
До прибуття оперативно-слідчої групи керівник навчального закладу повинен дати вказівку співробітникам знаходитися на безпечній відстані від знайденого предмета.
У разі потреби – евакуйовувати людей згідно наявному плану евакуації.
Потрібно забезпечити можливість безперешкодного під'їзду до місця виявлення підозрілого предмета автомашин правоохоронних органів, співробітників територіальних органів управління з питань цивільного захисту, пожежної охорони, невідкладної медичної допомоги, служб експлуатації, забезпечити присутність осіб, що знайшли знахідку, до прибуття оперативно-слідчої групи.
У всіх випадках керівник навчального закладу дає вказівку не наближатися, не чіпати, не розкривати і не переміщати підозрілу знахідку, зафіксує час її виявлення.
Методичні рекомендації щодо проведення бесід з учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань поведінки у надзвичайній ситуації.
Що потрібно робити у надзвичайній ситуації?
Правила безпечної поведінки у надзвичайних ситуаціях.
1. У разі загрози ураження стрілецькою зброєю:
закрити штори або жалюзі (заклеїти вікна паперовими стрічками) для зниження ураження фрагментами скла;
вимкнути світло, закрити вікна та двері;
зайняти місце на підлозі в приміщенні, що не має вікон на вулицю (ванна кімната, передпокій);
інформувати різними засобами про небезпеку близьких чи знайомих.
2. У разі загрози чи ведення бойових дій:
закрити штори або жалюзі (заклеїти вікна паперовими стрічками) для зменшення ураження фрагментами скла. Вимкнути живлення, закрити воду і газ, загасити (вимкнути) пристрої для опалення;
взяти документи, гроші і продукти, предмети першої необхідності, медичну аптечку;
відразу залишити житловий будинок, сховатися у підвалі або у найближчому сховищі;
попередити сусідів про небезпеку, допомогти людям похилого віку і дітям;
без крайньої необхідності не залишати безпечне місце перебування;
проявляти крайню обережність; не варто панікувати.
3. Якщо стався вибух:
уважно озирнутися навколо, щоб з’ясувати вірогідність небезпеки подальших обвалів і вибухів, чи не висить з руїн розбите скло, чи не потрібна комусь допомога;
якщо є можливість – спокійно вийти з місця пригоди. Опинившись під завалами – подавати звукові сигнали. Пам’ятайте, що за низької активності людина може вижити без води упродовж п’яти днів;
виконати всі інструкції рятувальників.
4. Під час повітряної небезпеки:
відключити живлення, закрити воду і газ;
загасити (вимкнути) пристрої для опалення;
взяти документи, гроші і продукти, предмети першої необхідності, аптечку;
попередити про небезпеку сусідів і, у разі необхідності надати допомогу людям похилого віку та хворим;
дізнатися, де знаходиться найближче до укриття. Переконатися, що шлях до нього вільний і укриття знаходиться у придатному стані;
як якнайшвидше дійти до захисних споруд або сховатися на місцевості. Дотримуватися спокою і порядку. Без крайньої необхідності не залишати безпечного місця перебування. Слідкувати за офіційними повідомленнями.
5. Під час масових заворушень:
зберігати спокій і розсудливість;
під час знаходження на вулиці – залишити місце масового скупчення людей, уникати агресивно налаштованих людей;
не піддаватися на провокації;
надійно зачиняти двері. Не підходити до вікон і не виходити на балкон. Без крайньої необхідності не залишати приміщення.
6. Якщо Вас захопили у заручники і Вашому життю є загроза:
постаратися запам’ятати вік, зріст, голос, манеру говорити, звички тощо злочинців, що може допомогти їх пошуку;
за першої нагоди постаратися сповістити про своє місцезнаходження рідним або міліції;
намагатися бути розсудливим, спокійним, миролюбним, не піддавати себе ризику;
якщо злочинці знаходяться під впливом алкоголю або наркотиків, намагатися уникати спілкування з ними, оскільки їхні дії можуть бути непередбачуваними;
не підсилювати агресивність злочинців своєю непокорою, сваркою або опором;
виконувати вимоги терористів, не створюючи конфліктних ситуацій, звертатися за дозволом для переміщення, відвідання вбиральні тощо;
уникати будь-яких обговорень, зокрема політичних тем, зі злочинцями;
нічого не просити, їсти все, що дають;
якщо Ви тривалий час знаходитеся поряд зі злочинцями, постаратися встановити з ними контакт, визвати гуманні почуття;
уважно слідкувати за поведінкою злочинців та їхніми намірами, бути готовими до втечі, пересвідчившись у високих шансах на успіх;
спробувати знайти найбільш безпечне місце у приміщенні, де знаходитесь і де можна було б захищати себе під час штурму терористів (кімната, стіни і вікна якої виходять не на вулицю – ванна кімната або шафа). У разі відсутності такого місця – падати на підлогу за будь-якого шуму або у разі стрільбі;
при застосуванні силами спеціального призначення сльозогінного газу, дихати через мокру тканину, швидко і часто блимаючи, викликаючи сльози;
під час штурму не брати до рук зброю терористів, щоб не постраждати від штурмуючих, які стріляють по озброєних людях;
під час звільнення виходити швидко, речі залишати там, де вони знаходяться, через ймовірність вибуху або пожежі, беззаперечно виконувати команди групи захоплення.
7. При проведенні тимчасової евакуації цивільного населення з небезпечної зони:
взяти документи, гроші й продукти, необхідні речі, лікарські засоби;
за можливості, надати допомогу пенсіонерам, людям з обмеженими можливостями;
дітям дошкільного віку вкласти до кишені або прикріпити до одягу записку, де зазначається ім’я, прізвище, домашня адреса, а також прізвище матері та батька;
переміщатися за вказаною адресою. У разі необхідності – звернутися за допомогою до міліції та медичних працівників.
УКРАЇНСЬКЕ - ЦЕ ВІЧНЕ!!!
Сьогодні одне з улюблених свят українців – День вишиванки! Щороку третього четверга травня українці по всьому світу, а також солідарні з Україною іноземці, одягають вишиті сорочки в знак підтримки України.
В цей день ми символічно поговоримо про українську вишивку, орнаменти, а також про авторські прикраси з мікровишивки. А спілкуватись ми будемо із майстринею нашого міста, яка має по-справжньому українське хобі - вишивка!
ОЛЕНА ПРОКОПЕНКО - роменська майстриня-вишивальниця, авторка бренду «OLENKA», адміністратока групи з вишивки фейсбук та інстаграм «OLENKA•Вишивка на замовлення. Мікровишивка», знавчиня орнаментів та тонкощів кодування імені у вишивці. Її роботи, зокрема останнє захоплення- прикраси з мікровишивкою,- користуються неабиякою популярністю не лише в Україні, але й далеко за її межами! Жінки з гордістю носять авторські символічні прикраси від Олени в багатьох країнах світу, а роботи майстрині є: в Україні, Німеччині, Китаї, США, Італії, Ізраїлі, Польщі, Туреччині, Канаді та Англії.
А ще, Олена - любляча матуся трьох синочків, кохана дружина і просто красива молода жінка. А ще.. дуже сильна жінка, бо долає на своєму шляху чималі випробування долі, але про це трішки згодом.
-З чого почалося Ваше захоплення вишивкою?
Любов до вишивки виникла ще в дитинстві, в шостому класі. Зрозуміла, що знайшла для себе захоплення, від якого сама отримую неабияке задоволення. Найпершим вчителем і порадником у цій справі була мама. Часто ми з нею вдвох вишивали до пізньої ночі. Якось мама мене привела до Людмили Григорівни Крупської, своєї подруги, людини великого таланту і майстерності. Побачивши всю красу і досконалість її робіт, я закохалася у це рукоділля і з головою поринула в світ вишивки. Ще я вчила вишиванню своїх подруг. В той час, як інші гралися ляльками, ми з ними творили свою красу. А коли познайомилася зі своїм чоловіком, вишивати почав і він. Для нього це був своєрідний виклик - просто довести, що зуміє. Потім настільки сподобалось, що створив кілька великих картин. Вони й досі прикрашають нашу оселю. Так з 12 років і донині я весь час з голкою в руках.
Далі я почала шукати себе у вишивці. Картини, вишиванки, метрики, елементи декору і моя остання найбільша любов – мікровишивка.
-Що ж воно за мікровишивка така? Чим вона відрізняється від звичайної?
Мікровишивка – це наймініатюрніша техніка вишивання. Стібки мікровишивки настільки малі, що нагадують крапочки з ниток. Ця техніка чудово лягла в основу для створення сучасних прикрас – каблучок, сережок, кулонів, браслетів. Це чудова можливість вплести у сучасність елементи української культури та популяризувати вишивку у новому виді. Завдяки своїй мініатюрності та "ювелірності" прикраси та аксесуари з мікровишивкою здатні додати шарму і вишуканості вашому образу. І носять їх не лише під вишиванки!
-І чому саме вона стала Вашим фаворитом зараз?
Насправді, це досить тривалий процес. За роки своєї творчості я спробувала себе і у створенні вишиванки, і різних елементів декору. Одного разу, я навіть випадково побачила свою роботу у репортажі на 1+1. Це подружжя святкувало золоте весілля. Було дуже приємно, що пара, обираючи важливі атрибути для себе, зупинилася на подушечці для обручок, яку я шила їм на замовлення - це дуже цінно для мене.
Крім того, що мікровишивка - це стильно, естетично та сучасно, для мене важливо, щоб роботи не забирали весь мій час, а чудові плоди своєї праці можна було побачити «відносно» швидко. З тих пір, як мені діагностувати недугу під назвою міастенія, звичайна вишивка стала для мене надто довгим і енергозатратним процесом. Життя навчило мене дивитися на світ іншими очима, бачити прекрасне у простому. Це надихає створювати особливі, неповторні речі. Тому я обирала те, що дозволить мені продовжувати творити і зараз. Хоч це все одно непросто. Якщо чесно, це дуже складна робота, вона потребує значної концентрації, терпіння та неабияких навичок.
-А чому саме українські орнаменти та кодування імен стали основою ваших прикрас? Це дань моді, чи все ж якийсь глибинний внутрішній мотив?
-Я ніколи не вважала себе великим знавцем моди. Захоплювалася людьми, які мають власний смак, надають перевагу індивідуальності. А сьогодні пишаюся тим, що все українське - модне.
Колись у публікації на своїй сторінці я писала:
«Тільки давайте з вами не забувати, що мода - це поняття швидкоплинне і тимчасове, а УКРАЇНСЬКЕ - ЦЕ ВІЧНЕ!!! Це те, що знаходиться глибоко в душі, це цінності, які прищеплені батьками та вчителями, це образ мислення та життя .
Цікавтеся українською культурою та історією! Вчіть українську мову. А той, хто далеко за межами Батьківщини, завжди пам'ятайте своє коріння.»
І завжди закликаю з-поміж великого розмаїття жовто-блакитних сувенірів надавати перевагу українському handmade. Адже в ньому є частинка душі України.
-Чи продовжуєте ви працювати та створювати прикраси зараз, коли в країні війна?
Я продовжую працювати, адже веду ще й власний фронт у боротьбі з хворобою. Я дуже люблю життя і радію, коли маю можливість підняти дух землякам, виконуючи замовлення. Адже українська символіка зараз здатна творити дива! Крім того, я знаю чимало майстринь, які зараз взяли паузу, бо не бачать сенсу продовжувати… Хочу звернутись до вас, якщо вам здається, що ваші роботи нікому не потрібні, ви дуже помиляєтеся! Визначте для себе чітку ціль, куди ви маєте витратити зароблені кошти. Наприклад, це може бути благодійність. Якщо виручені з продажів кошти ви будете віддавати чи то на потреби ЗСУ або тероборони, чи то людям, які опинилися у скруті - буде стимул працювати, жити і творити.
-Як Вам вдається зібратись в такий непростий час?
Ми всі з вами зараз в такому психоемоційному стані, що годі й говорити. І навіть ті, хто живе в містах, де сьогодні не ведуться жорсткі бойові дії, почувають себе геть виснаженими і пригніченими. Творчі люди, творіть! Не хочеться? Розумію. Спробуйте змусити себе. Поставтеся до свого улюбленого хобі, як до терапії. Уявіть, що це дієві ліки, які пити не хочеться, але треба. У мене спрацювало! Не відразу... Але ж є ліки, які починають діяти по накопиченню.
А ще сміюсь, бо коли збирали тривожний чемоданчик, то обов'язково поміж документів, грошей і ліків клала і вишивку. Завжди, куди б не їхала, беру канву і нитки з собою. Одягу та інших речей менше - вишивки більше 😁.
-Радіємо з того, що навіть у такий непростий час, вишивка залишається для Вас не лише віддушиною, але дає таку важливу для Вас можливість - заробляти кошти на лікування, щоб долати недугу!
- Дякую! Я відкрию вам головний секрет успіху в усьому, процитувавши легендарного Богдана Ступку: "Роби справу чесно, з душею - і твоє до тебе прийде!"
Розмову з Оленою Прокопенко вела Галина Шкіль, заступник директора з НВР Комунального закладу «Міжшкільний навчально-виробничий комбінат»
НАВЧАННЯ ВДОМА. ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ.
Навчання вдома: практичні поради для батьків від психологині Світлани Ройз
Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.
ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.
СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.
Зоя Звиняцьківська, “Нова українська школа”
ПІДЛІТКОВА НЕВПЕВНЕНІСТЬ В СОБІ. ПОРАДИ БАТЬКАМ
Діти та підлітки часто не вірять у свої сили. А це означає, що вони не можуть досягати мети, впевнено заявляти про себе, комфортно почуватися в суспільстві.
Як зрозуміти, що дитина не впевнена у собі?
Вона не доводить своїх справ до кінця.
Вона постійно скаржиться і звинувачує у всіх своїх помилках інших людей.
Вона стає агресивною, грубою або, навпаки, замкнутою у собі.
Вона виявляє роздратування до дрібних деталей.
Вона наслідує інших дітей.
Вона важко знаходить спільну мову з однолітками.
Їй складно розпочинати нові справи.
Вона дуже боїться зробити помилку. .
4 речі, які заборонено використовувати у вихованні підлітка.
Порівнювати його з іншими дітьми – заборонений прийом. Він починає почуватися неповноцінним, меншовартісним.
Пригнічувати ініціативу – найпоширеніша звичка. На успішність свого сина чи дочки тепер навіть не розраховуйте. Якщо не вірите в здібності дитини, то як вона сама зможе в них повірити?
Часті покарання ще один невірний підхід до виховання. Потрібно вміти пояснити та донести. Покарати і залишити з недорозумінням – це жахливо.
Засудження вибору друзів, подарунків тощо. Що б ви не намагалися цим сказати, все буде сприйняте як неповага до особистого вибору дитини.
Невпевнений підліток.
Боїться пробувати нове – його переслідуватимуть питання на кшталт: «А чи зможу я? А раптом я зроблю все погано, у мене нічого не вийде?». Йому здається, що краще навіть не пробувати щось робити, щоб не зганьбитися.
Прагне не відрізнятися від інших – йому здається, що якщо він відрізнятиметься, то здасться дивним, виб'ється з натовпу, перестане бути поважаним.
Перебільшує. Без цього він не здається цікавим самому собі і вважає, що в очах своїх друзів він виглядатиме крутішим.
Говорить про себе зі зневагою у відповідь на компліменти – «Ця кофта гарна? Нічого подібного, купила її сто років тому, стара вже», «Я отримав хорошу оцінку? Та ні, просто списав».
Як повернути впевненість у собі підлітку? Поради для батьків.
Розмовляйте із підлітком. Не засуджуйте його, не лайте. Ви можете дати пораду, якщо вас про це просять, але в жодному разі не лізьте у чужі справи. Підліток хоче впоратися з усім самостійно.
Дозволяйте підлітку висловити свою точку зору, поважайте його думки та погляди. Якщо в нього щось вийшло добре – обов'язково похваліть його. Слід переконати вашу дитину, що ви вірите в неї та в її здібності. Скажіть, що не сумніваєтеся, що в неї все вийде. Підліткові, як нікому іншому, потрібна ваша підтримка.